ТОП-100 ведущих юридических фирм Украины 2016

ТОП-100 ведущих юридических фирм Украины 2016

 
 
 

Обжалование транспортного налога: правовые позиции и судебная практика

Податок на транспортні засоби є новелою для податкової системи України, однак за кордоном він існує вже доволі довгий час: його застосовують такі країни, як Сполучені Штати Америки, Данія, Франція, Німеччина, Австралія, Японія, Ізраїль тощо. В деяких країнах (Франція, Німеччина, Ізраїль) транспортний податок носить «екологічний» характер і оподатковує автомобілі залежно від об’єму викидів у атмосферу шкідливих речовин, в інших країнах величина податку залежить від вартості автомобіля (Австралія) або від маси автомобіля та об’єму двигуна (Японія). Різні і механізм стягнення податку: так, наприклад, у Сполучених Штатах транспортний податок включений у вартість палива.

Транспортний податок, так званий «податок на розкіш», що входить до складу податку на майно, був введений до Податкового кодексу України (далі – ПК України) Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року. Оскільки даний податок відноситься до місцевих податків (ст. 10 ПК України) рішення про його встановлення приймають сільські, селищні, міські ради та ради об’єднаних територіальних громад. Так, наприклад, транспортний податок був установлений Рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 року № 58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року № 242/5629», Рішенням Одеської міської ради від 21.01.2015р. №6257-VI «Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку», Рішенням Вінницької міської ради від 23.01.2015 № 1984 «Про встановлення місцевих податків і зборів та затвердження Порядків їх справляння».

Проте, отримавши податкові повідомлення рішення (далі – ППР) та сплативши податок, платники масово почали оскаржувати дії податківців, вважаючи їх незаконними. Оскільки звернення до податкової інспекції про повернення помилково сплаченого податку завершувались відмовами у задоволені заяв, платники податку звернулись за захистом своїх прав до суду. Судова практика з цієї категорії справ різноманітна і неоднозначна, тому, варто розглянути основні правові позиції судів та платників податку.

Основним аргументом платників податку щодо незаконності ППР є те, що вони суперечать принципу стабільності податкового законодавства, передбаченого п.п. 4.1.9. п. 4.1. ст. 4 ПК України: зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Так, згідно із цією точкою зору, для того щоб застосовувати транспортний податок з 2015 року, його потрібно було ввести до 01.07.2014 року. Але, оскільки податок був введений 28.12.2014 року, то у відповідності до вищезгаданого принципу стабільності податкового законодавства він може бути застосований лише з 2016 року.

Адміністративні суди, зокрема апеляційні адміністративні суди загалом підтримують правову позицію платників податку. Наприклад, Київський апеляційний адміністративний суд у постанові від 18.02.2016 року у справі № 826/18683/15 так обґрунтував прийняте на користь платника рішення: «Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» ухвалений 28.12.2014, тобто після 15.07.2014, а транспортний податок встановлено в місті Києві 28.01.2015 Положенням про транспортний податок, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629», у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що застосування контролюючим органом положень ПК України з урахуванням внесених Законом змін з метою оподаткування транспортним податком, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року».

Дану позицію підтримали також: Київський апеляційний адміністративний суд у постанові від 12.01.2016 р. у справі № 826/18339/15, Житомирський апеляційний адміністративний суд у постанові від 15.03.2016 року у справі № 806/5273/15, Київський апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 27.04.2016 року у справі № 826/25687/15, Київський апеляційний адміністративний суд у постанові від 19.05.2016 року у справі № 825/513/16, суддя Одеського апеляційного адміністративного суду Романішин В. Л. в окремій думці до постанови від 11.02.2016 у справі № 815/6035/15, Вінницький апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 01.06.2016 року у справі № 802/234/16-а, Одеський апеляційний адміністративний суд у постанові від 07.06.2016 року у справі № 821/291/16.

Контраргументи до вище вказаної позиції різняться. Так, Вінницький апеляційний адміністративний суд у резолютивній частині ухвали від 16.03.2016 року у справі № 824/2350/15-а визначив, що «посилання позивача на порушення принципу стабільності … суд першої інстанції вірно оцінив критично, так-як дана норма передбачає внесення змін щодо існуючих податків та зборів не пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, натомість податок на майно є новим видом податку». Дану позиції підтримали також Київський апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 03.02.2016 року у справі № 826/25678/15 та Львівський апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 11.05.2016 року у справі № 876/2358/16.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд висловив не менш оригінальну позицію в ухвалі від 31.03.2016 року у справі № П/811/3223/15, пославшись вже на норми Бюджетного кодексу України: «Відповідно до статті 27 Бюджетного кодексу України, закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Таким чином, обмеження передбачені вказаною нормою стосуються законів чи їх окремих положень, які зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету та, відповідно, не застосовується до нових видів податків, що збільшують надходження до бюджету, яким є, зокрема, транспортний податок, що введено в дію з 01.01.2015».

В цілому, аналіз судових рішень показав позитивну тенденцію оскарження платниками податку ППР зі сплати транспортного податку за 2015 рік: адміністративні суди першої інстанції частіше стали ухвалювати рішення на користь платників податку, а апеляційні адміністративні суди залишають ці рішення без змін. Проте, оскарживши ППР за 2015 рік платники податку не позбавлять себе від судових клопотів – оскаржувати доведеться і ППР за 2016 рік.

Законом України від 24 грудня 2015 року № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» було внесено зміни до пп. 267.2.1. п. 267.2. ст. 267 ПК України. Було змінено критерій віднесення легкового автомобіля до об’єкта оподаткування транспортним податком: замість об’єма двигуна автомобіля ввели таку характеристику як середньоринкова вартість. Так, середньоринкова вартість автомобіля повинна становити не менше 750 мінімальних заробітних плат, тобто не менше 1.087.500 гривень. Відповідно до ст. 267 ПК України, середньоринкова вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 р. № 66. На щастя, платникам не доведеться самостійно вираховувати середньоринкову вартість автомобіля – на веб-сторінці Міністерства економічного розвитку та торгівлі України розміщено універсальний додаток для розрахунку такої вартості.

Чому ж платникам податку доведеться судитися із податківцями і у 2016 році? Річ у тому, що ППР зі сплати транспортного податку за 2016 рік як і ППР за 2015 рік викликають сумніви у законності: оскільки зміни до ст. 267 ПК України прийняті у грудні 2015 році, відповідно до принципу стабільності податкового законодавства, застосовувати їх можна лише із 01.01.2017 року.

Окрім цього, існує питання щодо правильності обрахування контролюючими органами згаданої вище середньоринкової вартості конкретного автомобіля. Так, відповідно до пп. 267.6.3. п. 267.6. ст. 267 ПК України, органи внутрішніх справ зобов’язані подати контролюючим органам за місцем реєстрації об’єкта оподаткування відомості, необхідні для розрахунку податку. Дані відомості вносяться у Форму Л, затверджену Наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження форми відомостей, необхідних для розрахунку транспортного податку» від 16.06.2015 № 563. Проблема полягає у тому, що Форма Л звужує коло відомостей про автомобіль, що є об’єктом оподаткування, тим самим порушуючи норму а. 2 пп. 267.2.1. п. 267.2. ст. 267 ПК України. Зазначена норма ПК України передбачає сім необхідних реквізитів для відомостей про автомобіль (марка, модель, рік випуску, тип двигуна, об’єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач, пробіг легкового автомобіля), Форма Л містить лише чотири із них (марка, модель, рік випуску, об’єм циліндрів двигуна). Тобто, поза увагою контролюючого органу знаходиться така інформація про автомобіль як тип двигуна тип коробки переключення передач, пробіг легкового автомобіля. Між іншим, ці характеристики вагомо впливають на вартість як нового авто, так і авто, яке було у вживанні.

Однак, для забезпечення інтересів платників податку законодавець у пп. 267.6.10. п. 267.6. ст. 267 ПК України передбачив можливість звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу для звірки даних щодо: а) об’єктів оподаткування, що перебувають у власності платника податку; б) розміру ставки податку; в) нарахованої суми податку. У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, контролюючий орган за місцем реєстрації платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Також, при розрахуванні середньоринкової вартості автомобіля, враховується ціна такого ж нового транспортного засобу. Виникає питання, чи враховується податок на додану вартість при визначені цієї ціни?

Отже, транспортний податок, який був покликаний сприяти ефективному надходженню коштів до місцевих бюджетів та входив до пакету реформ податкової системи України, виявився не таким ефективним та прогресивним, яким його бачили розробники. А враховуючи кількість платників, що оспорюють цей податок та витрачені на його адміністрування кошти, податок взагалі виходить збитковим, цим самим порушуючи принцип економічності оподаткування.

Ирина Столярчук

юрист АО Домініон Ірина Столярчук

молодший юрист АО Домініон Дмитро Усік