Відшкодування шкоди, заподіяної незаконним притягненням до кримінальної відповідальності

Демократична, правова держава, прагнення до побудови якої задекларовано у ст. 1 Основного Закону України, покликана забезпечити досягнення такого становища, коли права, свободи і законні інтереси людини та громадянина захищені найбільш повно. Це означає створення таких умов, за яких не тільки людина відповідає перед державою і суспільством за свої діяння, а й держава на рівних відповідає перед людиною, а сама можливість порушення прав людини була б зведена до мінімуму, а в разі ж, коли таке порушення допущено, можна було б швидко і в повному обсязі ліквідувати його наслідки.

Так, відповідно до ст. 3 Конституції України, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Зазначені вище положення знайшли своє відображення також у ст. 56 Конституції України, де вказано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Крім того, вказане право на відшкодування шкоди конкретизовано в законодавчих нормах, зокрема у нормах глави 82 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та інших законодавчих актах.

Однією з підстав вимоги справедливої сатисфакції від держави є випадки незаконного притягнення людини до кримінальної відповідальності, що, безумовно, є суттєвим порушенням прав і свобод людини, а подібні випадки повинні бути якщо не викорінені, то принаймні зведено до мінімуму в правовій державі.

На жаль, відносити Україну до по-справжньому правових держав ще не являється можливим, тому випадки незаконного притягнення осіб до кримінальної відповідальності не рідкість, а ось відшкодування шкоди за такі дії навпаки зустрічається доволі рідко.

Загальні питання відшкодування шкоди за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності регулюються ст. 1176 ЦК України, а порядок такого відшкодування, встановлений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР (далі – Закон № 266/94-ВР), який, слід зазначити, значно застарів і вимагає певних змін.

Не вдаючись в переписування норм цивільного закону, слід зазначити наступні особливості, які слід врахувати при веденні подібних справ:

1. Шкода в даному випадку компенсується за рахунок державного бюджету в повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб відповідних органів.

2. Право на стягнення шкоди не виникає, якщо кримінальне провадження закривається на підставі закону про амністію або акту про помилування.

3. Не має право на відшкодування шкоди особа, яка шляхом самообмови перешкоджала встановленню істини і цим сприяла незаконному притягненню до кримінальної відповідальності.

Окрему увагу слід звернути на те, що право на відшкодування шкоди за незаконне притягнення особи до кримінальної відповідальності, як передбачено ст. 2 Закону № 226/94-ВР, виникає, зокрема, у разі постановлення виправдувального вироку суду та закриття кримінального провадження.

Відповідно до ст. 3 Закону № 266/94-ВР особа, яка незаконно притягувалась до кримінальної відповідальності може претендувати на відшкодування (повернення):

1) заробітку та інші грошових доходів, які було втрачено внаслідок незаконних дій;

2) майна, конфіскованого або зверненого в доход держави судом, вилученого органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майна, на яке накладено арешт;

3) сплачених штрафів та інших витрат, сплачених такою особою;

4) витрат на правову допомогу;

5) моральної шкоди.

Окремо слід зазначити, що ст. 3 Закону № 266/94-ВР взагалі не передбачено відшкодування інших видів шкоди, що може бути завдана внаслідок незаконного притягнення особи до кримінальної відповідальності (фактичні витрати на відвідування правоохоронних органів та суду, витрати на лікування тощо), проте вони передбачені ст. 1176 ЦК України, що викликає колізію норм, яку досі не усунуто законотворцем.

Що стосується практики, то із грошовими доходами, сплаченими штрафами та іншим, зокрема, конфіскованим майном все більш-менш зрозуміло, але питання відшкодування витрат на правову допомогу та моральної шкоди, а саме питання доведення їх наявності та встановлення їх дійного розміру, викликають найбільші ускладнення.

Звісно, дані витрати повинні бути підтверджені потерпілою особою відповідними належними та допустимими доказами.

Так, наприклад, Апеляційний суд Рівненської області ухвалою від 07 грудня 2015 року у справі №565/1345/15-ц задовольнив позовні вимоги потерпілої особи в частині відшкодування витрат на юридичну допомогу на основі поданих як доказів: угоди-доручення про надання правової допомоги між потерпілою особою і адвокатом та додаткової угоди до неї, постанови про допуск в якості захисника потерпілої особи адвоката, квитанцією про оплату послуг адвоката.

Вищий спеціалізований суд України в ухвалі від 21 квітня 2016 року у справі № 6-38428ск15 відніс до належних та допустимих доказів, які підтверджують витрати на юридичну допомогу, касові ордери.

Верховний Суд України в ухвалі від 31 серпня 2015 року у справі № 6-1579ц15 з цього приводу вказав наступне: «Позивачем, на підтвердження відшкодування витрат за надання юридичної допомоги, не надано суду оригіналів квитанцій з зазначенням номеру кримінальної справи, не надано довідку-розрахунок щодо виконання роботи адвоката та відповідної їй роботи».

Всю наведену судову практику необхідно враховувати при подачі документів до суду на підтвердження витрат на правову допомогу, адже єдиної позиції щодо переліку, форми та змісту таких документів в судовій практиці ще не напрацьовано.

При розгляді цього питання важливо також зазначити позицію Вищого спеціалізованого суду України (ухвала від 09 грудня 2015 року у справі № 6-28695ск15) щодо відшкодування витрат на юридичну допомогу – представництво інтересів особи у Європейському суді з прав людини«Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на ті обставини, що Положення від 04 березня 1996 № 6/5, 3, 41затверджено ще у березні 1996 року, до прийняття Конституції України та ратифікації Україною (17 липня 1997 року) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якими передбачено, що кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, зробив помилковий висновок про те, що витрати, понесені позивачкою на правову допомогу під час розгляду справи у Європейському суді з прав людини, не підлягають відшкодуванню, у задоволенні позовних вимог про стягнення спірних коштів відмовив, ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права».

Таким чином відшкодуванню підлягають не тільки витрати на правову допомогу в межах національних способів захисту, але і робота адвоката по захисту особи в міжнародних судових установах та організаціях, що безперечно є вірною тенденцією.

Щодо питання відшкодування моральної шкоди, то важливо зазначити, що ст. 13 Закону № 266/94-ВР вказує, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Проте, не зрозумілою є логіка законодавця в частині прив’язки розміру відшкодування моральної шкоди до мінімальної заробітної плати, на перший погляд зв’язку між місяцем моральних страждань особи та мінімальної заробітної плати немає.

На нашу думку взагалі не доцільно прив’язувати страждання особи до певного фіксованого розміру відшкодування, а залишити дане питання на розсуд суду, який, на підставі повного, всебічного та об’єктивного дослідження доказів та матеріалів справи прийме рішення про встановлення певного розміру відшкодування моральної шкоди.

Тому, безумовно доречним буде заявлення в ході судового розгляду клопотання про призначення судом психологічної експертизи, для найбільш повного встановлення дійсних страждань особи, а також точного встановлення розміру відшкодування шкоди постраждалій особі.

Отже, підсумовуючи вище зазначене, варто вказати, що чинне законодавство України надає особі, права якої порушено внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, можливість реалізувати принцип відповідальності держави перед особою та притягнути останню до відповідальності, отримати певне відшкодування. В той же час варто зазначити, що положення законодавства в цій сфері є вкрай застарілими, Закон №266/94-ВР та підзаконні акти, що спрямовані на реалізацію його положень приймались ще до прийняття Конституції України та нинішніх процесуальних законів, а суттєвих змін до Закону №266/94-ВР не вносилось. В більшості своїй Закон №266/94-ВР та підзаконні акти не відображають дійсний стан речей, викликають колізії, мають прогалини та багато в чому відстають від сучасних тенденцій в юриспруденції. Усунути вищезазначене виключно судовою практикою вкрай складно, а інколи і зовсім неможливо, тому, задля більш повного захисту прав особи, що незаконно притягалась до кримінальної відповідальності ці законодавчі норми мають бути переглянути і в частині розмірів відшкодування, і в частині процедури відшкодування, і в частині складу коштів та майна, що мають відшкодовуватись.

 

Груба Дмитро
Юрист
Адвокатське об’єднання
«Правова група «Домініон»

 

Усік Дмитро
Помічник юриста
Адвокатське об’єднання
«Правова група «Домініон»

Зачекайте